* * *

Приготування тривали тиждень. Насправді нічого надзвичайного для обряду не було потрібно, – тут Руслан радше мав готуватися морально, психологічно. Щоб налаштуватися на контакт із потойбічною істотою, що вбила його дитину, батько шукав у собі сили. Поринувши у роздуми, він сидів удома і ні з ким не розмовляв, часто слухаючи пісню гурту Kings Of Leon під назвою The End.

Усі спогади знову оживали у його пам’яті мов жахливий кольоровий контрастний фільм жахів. Червоно-чорний горор переслідував Руслана всюди, він знову переживав ті перші хвилини, коли побачив малого у тому ліжку. Далі картина плавилася наче плівка у проекторі. Він зараз не думав ні про себе, ані про дружину (на ній він, можна сказати, поставив хрест), а лише прокручував у голові майбутнє побачення з блукачем.

Коли прийшов час, Руслан ковтнув пігулки. Повний місяць піднявся під самісінький купол неба і дивився на місто. Йому було начхати на те, що відбувається тут. Саме в такий час, а не опівночі, наші світи наближаються один до одного. Темний опиняється зовсім поряд зі звичним навколишнім. Здається, потрібно лише простягти руку і зв’язок встановиться.

Свідомість Руслана поступово туманилась. Саме так, за словами Матвія, можна було ввійти в контакт з темними істотами і їхнім світом. Батько підвівся і попрямував через залу до кімнати сина. Він відчинив двері, там було темно. Коли двері за ним зачинилися, Руслан відчув, як температура в кімнаті у цій повній пітьмі доволі швидко падає.

Промовляючи без перестану потрібні слова, він викликав на зв’язок вартового. Врешті біля ліжка у бідному місячному світлі почала вимальовуватися фігура, яка була чимось схожа на горилу – стояла на чотирьох лапах. Разом з нею в кімнаті з’явився надзвичайно сильний сморід, який щосекунди змінював свої відтінки від тухлятини до випорожнень. Руслан скривився. Істота заговорила, її голос лунав у нього в голові.

«Чого тобі?»

– Я шукаю блукача, – спокійно відповів Руслан.

«Шукай, їх багато», – була відповідь.

– Він два місяці тому здійснив убивство у цій кімнаті.

«Що мені до того?» – здивувався вартовий.

Руслан поклав перед ним три кубики рафінаду й золоту каблучку. Чорне створіння поглянуло на підлогу. Жодних емоцій, але подарунок упевнено загребли волохаті руки.

«Соффом його звати».

– Я викликаю Соффома! – гунув Руслан.

Підкоряючись команді, вартовий повернувся до свого світу, аби привести блукача. Руслан спітнів. Його серце виривалося з грудей, а дихання перехопило. Він відчував як хвиля  проходить через нього, як на мить знизу догори втратив контроль над ногами і руками, і ледь не впав. Таблетки діяли, але боротися зі страхом допомагали мало. Тепер йому потрібно було швидко опанувати себе, аби не підживити блукача своїм страхом.

Спочатку з боку ліжка у темній кімнаті з’явився вогник, потім він трансформувався у воскову свічку, яку тримало бліде слизьке створіння. За цим створінням прямував вартовий.

В кімнаті зіштовхнулися два світи. На стороні Руслана все відбувалося звичним чином, а зі сторони темних створінь все було брудно-сірим, позбавленим кольору та усі рухи в ньому відбувалися наче під водою. Руслан спостерігав за цим видовищем з певною мірою захоплення, та розумів, що Темний світ – це антипод звичного.

Блукач виглядав кволим і тільки ледь відчутний запах страху підживлював його. Він хоч і стояв на одному місці, та постійно рухався – тілом, руками, головою. Суглоби його скрипіли, а руки згиналися в інший бік, тягнучи за собою жили та м’язи. Кістки, здавалося, втратили свою міцність і стали гнучкими, лише підкреслюючи картинний жах його рухів.

«Що тобі від мене потрібно?» – запитав Соффом у Руслана в голові.

– Ти. Мені потрібен ти. Я завершую твої блукання.

Створіння здригнулося, пустивши хвилі по своєму тілі, мов желе. Вартовий вийшов із-за спини слизької істоти.

«Чи знаєш ти ціну своїх слів?» – запитав той.

Руслан прикрив очі на мить, збираючи останні крихти сміливості.

– Так, знаю. Тому в присутності тебе заклинаю Соффома, блукача з Темного світу, завершити свої діяння і отримати відплату. Я проклинаю тебе від свого імені та імені своєї дружини за смерть невинної дитини. Я проклинаю і силами усіх батьків та близьких тих, кого ти закатував. Не бачити тобі більше світу нашого й відплатою тобі призначаю кожної ночі нескінченно відчувати весь той біль, який ти завдав замордованим. Нехай буде так!

Вартовий розвів свої величезні й довгі руки, зім’яв Соффома немов ганчірку й поклав до сумки, що висіла на його поясі. Далі він підійшов до Руслана, переступивши кордон між світами й силоміць ухопив того за барки. Створіння Темного світу потягло людину до свого виміру отримувати викуп за блукача…

Тіло Руслана знайшли невдовзі висушеним мов мумія на підлозі в дитячій кімнаті.

* * *

Віка знаходилася у тому стані, з якого тепер майже не виходила. Перебуваючи у в’язкій вологій темряві, жінка махала руками мов потопельник. Раптом вона відчула присутність когось. Її губи ворушилися, намагаючись відтворити ім’я.

«Руслане!»

«Так, це я. Ходімо зі мною…»

Зак. 06.06.2017