"Маніфест Вольності". Уривки. Відплата

| 0 |

Эти черновики публикуются впервые и языком оригинала. Когда-то была задумка написать повесть "Маніфест Вольності", но руки до сих пор не доходят. Жанр исторической фантастики мне довольно близок и, думаю, когда-нибудь эта книга будет написана.

Публикую как есть, не отредактировано.

* * *

Різні чинуші запізно зрозуміли, що пахне навіть не смаженим, а згорілим. Правду кажучи, деякі таки встигли виїхати і вилетіти з країни разом з усіма олігархами, але більшість високопосадовців та майже всі їхні колеги середньої ланки разом з дрібними казнокрадами залишилися в Україні. На природне бажання втекти вони отримали зачинені саме для них кордони. Справа у тому, що і Тимчасова партія, а точніше – Реєстровий синдикат, і Христове Воїнство мали базу даних усіх українських посадовців, яка була дуже точною і ретельно оновлювалася та доповнювалася. На створення такої бази даних пішло багато років, і мета у користувачів такого реєстру була очевидна: не дати уникнути справедливого покарання усім тим, хто розкрадав народні гроші.

І от, коли на всіх прикордонних пунктах, в усіх аеропортах разом з перевіреним персоналом працювали бійці ХВ та Реєстровий синдикат, усі ці посадовці в повній мірі відчули, що таке є гнів українського народу. Не варто було навіть сподіватися на якусь милість чи розуміння. Воїнство відібрало на цю роботу найбільш «відморожених» солдат, які не мали ані крихти співчуття й ніколи не боялися забруднити своє сумління. І до того ж, їх зовсім не цікавили гроші. Цими людьми заволодів дух помсти, й вони у будь що прагнули встановити справедливість, але на свій манер.

Наприклад, один генерал, що був у часи АТО заступником начальника Генерального штабу України, хотів тихенько виїхати до Словаччини з родиною під виглядом туристів. Колись цей чоловік скромно декларував півмільйонний річний дохід, але своїй доньці не пошкодував два мільйони гривень на весілля у Монако. Генерала впізнали, виїзд заборонили і віддали Воїнству. Брат Микола Крук, який керував загоном християн, працював з тим хабарником довго. Були отримані всі потрібні дані щодо банківських рахунків, усього майна родини і близьких родичів. Після того, як все це було експропрійовано, жінку та молодшу доньку посадили на автобус до Миколаєва, а генерала залишили. Я зараз вже не пам’ятаю, яку суму нарахували у того кровопивці – чи то тринадцять мільйонів доларів, чи то тридцять – але знаю одне: за кожну тисячу доларів, яку він украв, йому призначили по одному удару різкою по руках. Навіть до трьох тисяч різок не дійшло – він стік кров’ю. Брат Микола тоді ще встиг задати питання колишньому генералові в його очі, що згасали:

– От бачиш, тобі й три мільйони було забагато. Навіщо ж ти далі крав?

Здебільшого екзекуції Воїнства над чинушами намагалися приховувати, але деякі, дуже яскраві випадки набували широкого розголосу і як завжди то було в Україні, викликали у народу огиду та навіть співчуття до втікачів. Але це було найкращим щепленням майбутнім керівникам. Перехідного періоду з посадовцями все-таки було не уникнути і кандидати повинні були бути впевнені, що їх чекатиме жорстоке покарання у разі хабарництва чи використання свого службового становища. Корупціонерів палили, катували, морили голодом та вигадували інші муки задля «очищення душі». Та завжди все їхнє добро відходило на користь держави, якою керувала Тимчасова партія. А їхні родини здебільшого залишали живими. Виключення становили такі самі корупціонери з числа братів, жінок, дітей та навіть батьків. Їх так само мордували страшні люди із Христового Воїнства.

Про жорстокість «братів» ходили легенди. Не знаю, наскільки це правда, але до кожного впійманого колишнього посадовця був особистий, індивідуальний підхід. Увага приділялася їхнім фобіям та маніям, які були ретельно записані в реєстрі. Наприклад, якщо людина боялася павуків, для неї підбиралися такі членистоногі, отрута яких не вбивала одразу. Корупціонера садовили в тісній кімнаті прив’язаним до стільчика й запускали туди павуків. При цьому рота йому не зав’язували і він щосили кричав. Або клали чинушу в домовину, якщо він боявся замкнутого простору. Огрядних часто морили голодом, влаштовуючи в їх камерах бенкети або примушували їсти стільки, що вони помирали. Єдине, чого не дозволяли собі брати Воїнства – сексуальне насильство. Це було табу і суворо заборонялося їхнім Отцем.  І навіть якщо втікач балувався з чоловіками чи навіть дітьми, йому не відплачували тією ж монетою, а шукали для «очищення» іншого способу. Непереливки було й любителям наркотиків та алкоголю – використовуючи улюблені зілля, бійці Воїнства перетворювали людей на рослин. Загалом такі тортури – були жорстким, але вимушеним і виправданим рішенням.

Провідник знав про все, і про особливу жорстокість бійців ХВ. Але він закривав на те очі. Не втручався. Тому що, приходячи до влади і встановлюючи Вольність, Андрій Остапович попереджав усіх казнокрадів, що на них чекає жорстоке покарання. Тільки не уточнював, що займатися цим будуть найбільш фанатичні послідовники Української Революції. Звичайно, такі події викликали обурення Заходу й на Україну чекали великі неприємності, але втручатися у справи нової влади ніхто не хотів – усі чекали, зачаївшись. Свою глибоку занепокоєність західні дипломати могли й надалі висловлювати на весь світ, а Україна йшла своїм шляхом і то швидко набираючи сили.

Поделитесь этим материалом в социальной сети:

, ,
Проза
Типы записей:
  • - обычная
  • - изображение
  • - цитата
  • - статус
  • - ссылка

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *