* * *

Він натикнувся на того чоловіка, коли вже давно минуло 40 днів зо дня смерті сина. Блукаючи у так званому «чорному інтернеті», в якому він проводив тепер багато часу, Руслан зайшов на один форум. Раніше він вже користувався тематичними майданчиками для обговорення, але то було більше по роботі. Тепер же він поглинав у читання різноманітних містичних тем і все більше зміцнювався в думці, що за смертю його сина стоїть щось надприродне.

По-перше, про містичний бік цього жахливого вбивства говорили рани, які було нанесено дитині. А саме – слідчий, який вів провадження, дав зрозуміти батькові, що Василькові горло вигризла людина. Це було єдине місце, де зафіксували подряпини, зроблені, найімовірніше людськими зубами. Все інше – пазурі. То що ж це за істота, що має людські зуби та кігті тварини?

І от, у багатьох обговореннях, Руслан помічав цікаві та корисні дописи якогось Матвія. У підписі в нього було зазначено, що він – темний маг. Та він не відповідав ані на приватні повідомлення виснаженого горем батька, ні на його дописи на форумі. Все б і залишилося так само, якби один із адміністраторів не додав Руслана до закритого розділу, доступ до якого вочевидь мали лише ті, хто давно присутній на форумі та має реальний досвід контакту з потойбіччям.

Тепер Руслан міг бачити контактну інформацію таємничого Матвія. Основним джерелом зв’язку з ним був секретний канал у «Телеграмі», адреса якого змінювалася кожного дня. Новенький дописувач закритого розділу вагався – чи варто шукати розмови з Матвієм у секретному чаті, й одного дня таки насмілився.

«Доброго дня», – написав Руслан у «Телеграмі» після того, як втаємничений маг додав його до секретного чату. Після тривалого часу, коли Руслан вже хотів закривати програму, надійшла відповідь:

«Я вас слухаю».

Пальці Руслана застигли над клавіатурою в нерішучості. Він так багато хотів спитати, але зараз не міг вирішити, з чого почати. Врешті-решт він написав:

«Мене звати Руслан. Я rus_bor з форуму. Мені конче потрібна ваша допомога».

«Я вас знаю», – була відповідь.

Ошелешений чоловік відчув, як спітніли пучки його пальців.

«Звідки?»

«Вашого сина вбито. Ви хочете взнати, хто це зробив».

«Так, всім серцем», – Руслан вирішив не акцентувати увагу на тому, як Матвій міг знати про Руслана, його сина і тим більше – про вбивцю.

Довго довелось чекати на відповідь. Руслан сидів перед монітором, втупивши очі в останнє повідомлення від мага і чекав, доки з’явиться такий жаданий напис «співрозмовник пише…». Але той все мовчав. Чи то не хотів давати відповідь, чи то чекав щось від Руслана. А може спеціально тримав убитого горем чоловіка в напрузі. Не витримавши такої довгої паузи, Руслан написав:

«Вам потрібні гроші за це? Напишіть суму».

І тільки вночі, коли чоловік вже й не чекав на відповідь, а змирившись, перечитував нові повідомлення на форумі, надійшло повідомлення.

«Гроші мені не потрібні. Золото, або церковне срібло. Я вам розповім, що це і що можна зробити».

Обговоривши ціну й спосіб передачі, вони домовилися на наступний контакт через тиждень, після того, як Матвій отримає своє заохочення. Вибору Руслан не мав і глибоко вірив у те, що лише ця людина зможе пролити світло на загадкове душогубство. Ним рухали батьківські почуття, і він мав за будь-яку ціну узнати, хто є вбивцею.

* * *

Отримавши золото, Матвій вийшов на зв’язок. Найперше, що він написав, було: «Перед тим, як я напишу вам про вбивцю і спосіб його знайти, ви маєте затямити дві речі. По-перше, ви повинні забути про мене відразу після нашої бесіди й ніколи не намагатися знайти. Мене не цікавить результат, я за нього не відповідаю. Я продаю вам свої знання. По-друге, ви повинні розуміти, у що вплутуєтесь. Темний світ – місце, з якого майже завжди вороття немає. Якщо ви дійсно відважитесь мати з цим справу, ви повинні розуміти, що наслідки можуть бути найбільш непередбачувані».

Дим зміївся з недопалку поряд з випитою чашкою кави. Руслан перечитав повідомлення і його пальці лягли на клавіатуру.

«Я зрозумів», – написав він магові.

Після цього в «Телеграмі» пролунав дзвінок. Співрозмовник намагався встановити відеозв’язок. Коли Руслан натиснув «зелену слухавку», на екрані з’явилося зображення. Це був чорний екран з білими очима – ось і все, що мало створювати образ людини. Очі кліпали.

– Вітаю, – пролунав спотворений голос ніби у робота.

– Доброї ночі, – відповів Руслан.

– Гадаю, ви маєте багато питань. І будете мати їх ще більше, коли я розповім вам, з чим довелося вам зіткнутися. Але давайте я вам розповім дещо про Темний світ… Це місце, якщо хочете, є іншим виміром реальності, яке стикається з нашим світом у площині всіх негативних явищ. Кожне зло, що відбувається тут – це проекція подій у Темному світі. Він населений істотами, яких не можна назвати живими, але вони таки існують. Привиди, духи, демони та все подібне до цього є нічим іншим, як жителями Темного світу. Наймерзенніші та навіть такі, яких не може уявити людина. Щоб ви розуміли, ці всі істоти не люблять людей та заздрять їм. Будь-яким способом вони намагаються проникнути у цей світ. А декотрі тут перебувають постійно. Вони живляться стражданнями, страхами, злістю, біллю… Забрати життя людини – мета деяких з них.

Тепер по суті. Ви зіштовхнулися зі створінням із Темного світу. Це блукач. Той, що приходить вночі. Він приносить людські жертви темним господарям аби мати можливість перебувати в нашому світі. Набираючи достатньо сили, блукачі можуть досить довгий час залишатися тут, сіючи жах, пекельні муки та біль. Думаю, ви зрозумієте мене, коли пригадаєте, скільки серійних убивць залишили свій слід в історії. Забираючи все більше життів, вони можуть перетворюватися в кінці кінців на людей, лихий людей. Але насправді це людиноподібні істоти, які в нашому вимірі зберігають деякі свої здібності. Наприклад, приймати якусь іншу форму або живитися страхами. В мене немає сумнівів, що це зробив блукач. І це не перша жертва.

– То чому ви його не зупините? – запитав Руслан.

– Ви самі зрозумієте… потім. Вашого сина повернути не можна.

– Він також у Темному світі?

– Ні.

– А де?

Маг ігнорував це запитання.

– Як мені знайти цього блукача?

І Матвій розповів.