Той, що прийшов уночі

| 0 |

* * *

Дитина спала неспокійно. Постійно вовтузилася, стогнала та часто дихала. Василько спітнів уві сні, але не прокинувся. Йому снилися сни, що непритаманні такому вікові. Хлопчик гуляв по узбережжю моря. Навкруги – сірий світ без жодної краплини фарби. Єдине, що мало колір – то було море. Криваво-червоне, спінене та неспокійне. В пастельному небі не було видно жодної чайки, лише вітер гнав поодинокі клубки білих хмаринок.

Прогулянка вздовж берега, що омивався кров’ю, викликала у хлопчини страх. Він ішов, але куди – не знав, праворуч було безкрайнє червоне море, ліворуч – нескінчена пустеля з попелу. Чому він тут опинився і який сенс його перебування тут – сновидіння не пояснювало. Та він простував уперед, тремтячи від жаху і несила прокинутися. Десь вдалині лунав голос. Він виходив начебто з глибини. І кликав Василька увійти до води. Намагався заспокоїти…

Вікно у дитячу кімнату було напіввідчинене – на провітрювання. За ним – антимоскітна сітка, за нею – металева решітка. Перший поверх. Жодна людина не могла б потрапити до кімнати через вікно крізь решітку та напівзачинене вікно. Але звір не був людиною в повному сенсі цього слова.

Почувши запах жаху і молодого тіла, звір почав підводитися. Він повільно порачкував у напрямку вікна дитячої кімнати. В голові монстра блискавками спалахували видіння. Шкіра відчувала прохолоду ночі, таку справжню і жадану. Його почуття почали відновлюватися: бачив він дуже добре, не дивлячись на темряву; ніс звіра вловлював найтонкіші аромати людських емоцій; вуха чули, як у підвалі миша шкребе по дошці. Створіння було близько до своєї цілі.

Опинившись під вікном, яке було захищене решіткою з кованого заліза, створіння потягнулося вгору. Вхопившись за прути, звір підтягнувся, щоб зазирнути всередину. Майже нічого побачити він не міг. Оглянув вікно й прийшов до висновку, що люди подбали, аби ніхто туди не зміг потрапити. У щілину, залишену напіввідчиненим угорі склопакетом зміг пролізти хіба що кіт, та й то невеликий. Але йому вистачить.

Коли руки істоти почали подовжуватися, суглоби і кістки заскрипіли і натягнулася шкіра. Тіло стало мов пластилін, який підлаштовувався під ту невеличку щілину у вікні, через яку можна було потрапити до квартири. Сам звір, відчуваючи пекельний біль, навіть не пискнув. Він знав, що там на нього чекає винагорода. Вона коштувала цього болю. Навіть саме перебування у цьому світі коштувало цих страждань.

…Тим часом Василько відчув, як море кликало його.

* * *

Віка з Русланом насолоджувалися вечірньою прогулянкою. Дружина пригорнулася до чоловіка, уявляючи, як вони будуть обійматися вдома доки не поринуть у сон. Руслан ледь помітно посміхався, стискаючи її руку.

На обличчі дружини з’явилася тінь занепокоєння. Вона раптом згадала той момент, коли вони сиділи на лавці. Щось зненацька тоді збентежило її на мить. Зараз вона відчула те саме, але разом з тим, серце її зойкнуло і по шкірі побігли мурашки. Тіло стало мов мішок, набитий пір’ям. Та все швидко минуло, залишивши по собі, щоправда, якесь погане відчуття.

– Руслане, ходімо трохи швидше. Щось я себе недобре почуваю, – сказала Віка.

– Що трапилося?

– Якась слабкість. Просто пішли додому.

Вона не розуміла, що підсвідомість попереджала її, давала знаки. На рівні інстинктів жінка відчувала небезпеку. Але на кого чекає біда, вона ще не розуміла. Лише передчуття чогось поганого штовхали її поспіхом додому. В таку годину небезпека могла чекати на них у будь-якому провулку чи навіть у дворі багатоповерхівки. П’яні розбишаки та грабіжники тут були звичним явищем, але ще жодного разу пару ніхто не чіпав.

В голові мов блискавка промайнули образи: кров, слиз, бруд. Віка замружила очі.

Десь у дворі нявкнула кішка. Коли Руслан з дружиною минули чергове перехрестя, їм дорогу перебіг кудлатий чорний кіт, блиснувши яскраво-зеленими очима. Чоловік не звернув на нього уваги, але Віка в черговий раз упевнилася, що має статися щось дуже погане.

* * *

…Дитина стояла на березі кривавого моря посеред чорно-білого світу. Море кликало до своїх вод, але Василько боявся. Спокійні та майже ласкаві хвилі вабили зайти, але кривавий їх колір відштовхував і хлопчик вагався…

Потвора тепер худа як щіпка, довга і гнучка, мов змія. Вона протиснулася у щілину в вікні й сповзала на підлогу, лящала й скрипіла. Зібравшись докупи у людську постать, вона лежала на килимі, намагаючись підвестися.

…Малий зробив крок до моря. Його босі ніжки тепер були зовсім поряд з водою. А воно все гучніше й наполегливіше кликало до себе. Василько бачив у його спокійних хвилях затишок і притулок від навколишньої сірості. Він думав, що коли зайде у воду, світ зміниться і набуде кольорів. Ще крок – і ласкава, мов матір, та тепла, мов сонечко, вода лизнула його ніжки…

Звір випростався, хоча йому було боляче це робити. Може він так би й лежав, якби не обмежений час його перебування в цьому світі. Тому доводилося поспішати. Пульсуюче тепло юного тіла, запах крапельок поту, що виступив у малого на лобі, надавали сил. Крок за кроком він наближався до дитячого ліжка, посилюючи ментальний вплив на хлопчика. Заспокоюючи його, не даючи прокинутися.

Ось він підійшов упритул, добре видячи у темряві обриси хлопчика під ковдрою.

…Він ступив у море й крокував по дні, все більше і більше занурюючись у воду. Було тепло і приємно. Може, навіть, Василько й посміхався…

Звір засунув свої довгі бліді руки під ковдру і обережно підійняв хлопця. Той не прокидався і тільки часто дихав.

…Малий заходив все далі й далі. Море співало…

В ту саму мить, коли звір підняв коліно, Василько уві сні дійшов на глибину, де вода сягала його підборіддя. Потвора ривком опустила тіло хлопця на коліно. Хруснув хребет, і очі хлопця розплющилися, а з рота потекла кров. Його сон закінчився в ту мить, коли він захлинувся у кривавому морі. З рота разом із кров’ю вийшов хрип.

Він був іще живий і очі його несамовито рухалися. Не розуміючи, що коїться і перебуваючи у шоці, Василько намагався поворухнутися, але тіло його не слухалося. Звір тримав його в руках і живився його жахом. Життєва сила фонтаном била з розламаного хребта і створіння пило її, всмоктуючи наче дим.

Поклав на ліжко. Час зупинився, і в повітрі застиг пил. Почався кривавий бенкет.

Страницы: 1 2 3 4 5
Если вам понравился или пригодился текст, вы всегда можете отблагодарить!

Пожертвовать мне на кофе 3USD:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *