Alex
Алекс

Той, що прийшов уночі

* * *

Приготування тривали тиждень. Насправді нічого надзвичайного для обряду не було потрібно, – тут Руслан радше мав готуватися морально, психологічно. Щоб налаштуватися на контакт із потойбічною істотою, що вбила його дитину, батько шукав у собі сили. Поринувши у роздуми, він сидів удома і ні з ким не розмовляв, часто слухаючи пісню гурту Kings Of Leon під назвою The End.

Усі спогади знову оживали у його пам’яті мов жахливий кольоровий контрастний фільм жахів. Червоно-чорний горор переслідував Руслана всюди, він знову переживав ті перші хвилини, коли побачив малого у тому ліжку. Далі картина плавилася наче плівка у проекторі. Він зараз не думав ні про себе, ані про дружину (на ній він, можна сказати, поставив хрест), а лише прокручував у голові майбутнє побачення з блукачем.

Коли прийшов час, Руслан ковтнув пігулки. Повний місяць піднявся під самісінький купол неба і дивився на місто. Йому було начхати на те, що відбувається тут. Саме в такий час, а не опівночі, наші світи наближаються один до одного. Темний опиняється зовсім поряд зі звичним навколишнім. Здається, потрібно лише простягти руку і зв’язок встановиться.

Свідомість Руслана поступово туманилась. Саме так, за словами Матвія, можна було ввійти в контакт з темними істотами і їхнім світом. Батько підвівся і попрямував через залу до кімнати сина. Він відчинив двері, там було темно. Коли двері за ним зачинилися, Руслан відчув, як температура в кімнаті у цій повній пітьмі доволі швидко падає.

Промовляючи без перестану потрібні слова, він викликав на зв’язок вартового. Врешті біля ліжка у бідному місячному світлі почала вимальовуватися фігура, яка була чимось схожа на горилу – стояла на чотирьох лапах. Разом з нею в кімнаті з’явився надзвичайно сильний сморід, який щосекунди змінював свої відтінки від тухлятини до випорожнень. Руслан скривився. Істота заговорила, її голос лунав у нього в голові.

«Чого тобі?»

– Я шукаю блукача, – спокійно відповів Руслан.

«Шукай, їх багато», – була відповідь.

– Він два місяці тому здійснив убивство у цій кімнаті.

«Що мені до того?» – здивувався вартовий.

Руслан поклав перед ним три кубики рафінаду й золоту каблучку. Чорне створіння поглянуло на підлогу. Жодних емоцій, але подарунок упевнено загребли волохаті руки.

«Соффом його звати».

– Я викликаю Соффома! – гунув Руслан.

Підкоряючись команді, вартовий повернувся до свого світу, аби привести блукача. Руслан спітнів. Його серце виривалося з грудей, а дихання перехопило. Він відчував як хвиля  проходить через нього, як на мить знизу догори втратив контроль над ногами і руками, і ледь не впав. Таблетки діяли, але боротися зі страхом допомагали мало. Тепер йому потрібно було швидко опанувати себе, аби не підживити блукача своїм страхом.

Спочатку з боку ліжка у темній кімнаті з’явився вогник, потім він трансформувався у воскову свічку, яку тримало бліде слизьке створіння. За цим створінням прямував вартовий.

В кімнаті зіштовхнулися два світи. На стороні Руслана все відбувалося звичним чином, а зі сторони темних створінь все було брудно-сірим, позбавленим кольору та усі рухи в ньому відбувалися наче під водою. Руслан спостерігав за цим видовищем з певною мірою захоплення, та розумів, що Темний світ – це антипод звичного.

Блукач виглядав кволим і тільки ледь відчутний запах страху підживлював його. Він хоч і стояв на одному місці, та постійно рухався – тілом, руками, головою. Суглоби його скрипіли, а руки згиналися в інший бік, тягнучи за собою жили та м’язи. Кістки, здавалося, втратили свою міцність і стали гнучкими, лише підкреслюючи картинний жах його рухів.

«Що тобі від мене потрібно?» – запитав Соффом у Руслана в голові.

– Ти. Мені потрібен ти. Я завершую твої блукання.

Створіння здригнулося, пустивши хвилі по своєму тілі, мов желе. Вартовий вийшов із-за спини слизької істоти.

«Чи знаєш ти ціну своїх слів?» – запитав той.

Руслан прикрив очі на мить, збираючи останні крихти сміливості.

– Так, знаю. Тому в присутності тебе заклинаю Соффома, блукача з Темного світу, завершити свої діяння і отримати відплату. Я проклинаю тебе від свого імені та імені своєї дружини за смерть невинної дитини. Я проклинаю і силами усіх батьків та близьких тих, кого ти закатував. Не бачити тобі більше світу нашого й відплатою тобі призначаю кожної ночі нескінченно відчувати весь той біль, який ти завдав замордованим. Нехай буде так!

Вартовий розвів свої величезні й довгі руки, зім’яв Соффома немов ганчірку й поклав до сумки, що висіла на його поясі. Далі він підійшов до Руслана, переступивши кордон між світами й силоміць ухопив того за барки. Створіння Темного світу потягло людину до свого виміру отримувати викуп за блукача…

Тіло Руслана знайшли невдовзі висушеним мов мумія на підлозі в дитячій кімнаті.

* * *

Віка знаходилася у тому стані, з якого тепер майже не виходила. Перебуваючи у в’язкій вологій темряві, жінка махала руками мов потопельник. Раптом вона відчула присутність когось. Її губи ворушилися, намагаючись відтворити ім’я.

«Руслане!»

«Так, це я. Ходімо зі мною…»

Зак. 06.06.2017

Якщо вам сподобався чи став у нагоді текст, ви завжди можете віддячити! На каву

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*